| |
| |
Фурман Анатолій Васильович народився 06.02.1957 у с. Криві Коліна Тальнівського району на Черкащині – український психолог. Доктор психологічних наук (1994), кандидат педагогічних наук (1984), професор (1998), академік АН вищої школи України (2002), візитний професор Саскачеванського університету (Канада, 1997), член Національної спілки журналістів України (2001), головний редактор журналу “Психологія і суспільство” (з 2000), директор Інституту експериментальних систем освіти, завідувач кафедри соціальної роботи Тернопільського національного економічного університету (1999-2007), завідувач кафедри психології Кримського Гуманітарного Університету (м. Ялта) (2007-2008). З 2007 року - в.о. директора НДІ методології та економіки вищої освіти Тернопільського національного економічного університету, з грудня 2008 року - завідувач кафедри соціальної роботи Юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету. Провідні теми наукової творчості: психологічна теорія навчальних проблемних ситуацій, експериментальна модель шкільної соціально-психологічної служби, психодіагностика інтелекту та особистості, теорія освітньої діяльності, вітакультурна методологія, інноваційна оргтехнологія модульно-розвивальної освіти, фундаментальний соціально-психологічний експеримент, психокультура української ментальності, система професійного методологування.
Професором Фурманом А.В. уперше обгрунтована освітня діяльність як складна теоретична система, що пояснює дію основних механізмів культурної з’яви людини як суб’єкта, особистості, індивідуальності та універсума під час проживання кожним учасником інноваційного навчання повного функціонального циклу модульно-розвивального процесу – занурення і вивільнення, а також розкриває принципи і закономірності групового та індивідуального творення соціально-культурно-психологічного змісту кращого етнонаціонального досвіду (корисні предмети і наукові знання, добрі взаємостосунки і норми-правила, духовні продукти та особистісні вартості тощо). Водночас ця діяльність є предметом не лише теоретичного осмислення, а й наукового проектування, соціально-психологічного генезису на рівні життєдіяльності школи як соціокультурної організації та інституту духовного виробництва суспільства. Доведено, що їх основний зміст становлять чотири сфери вітакультурного досвіду: а) добування наукових знань і будь-якої, в т.ч. емпіричної, інформації про навколишній світ; б) використання здобутих знань, умінь і соціальних норм в актуальній і потенційній практиці життя особистості; в) збагачення навколишнього середовища, соціальної взаємодії і власного ментального досвіду знаннями, уміннями, нормами і цінностями; г) творення особистістю психолого-педагогічного, навчально-предметного, методично-засобового та управлінсько-технологічного різновидів змісту розвивальної взаємодії із соціумом й у такий спосіб позитивний розвиток себе і світу за законами істини, добра, справедливості, свободи, гармонії, краси.
Зазначені складові-сфери формування освітньої діяльності співвідносяться з періодами (фазами) функціонування цілісного модульно-розвивального процесу, а саме: 1) інформаційно-пізнавальний забезпечує проблемно-ситуативна технологія добування знань, за якої переважають процеси навчання (одиничне соціальних взаємин) і пошукова пізнавальна активність учнів і студентів; 2) нормативно-регуляційний утілюється завдяки критично-регуляційній технології нормування наукових знань і вмінь, коли переважають процеси виховання (особливе) і система взаємостосунків суб’єкт-суб’єктного та суб’єкт-об’єктного характеру; 3) ціннісно-естетична реалізується за допомогою вартісно-світоглядної технології поширення здобутого кожним соціально-культурного досвіду, котра утверджує домінування процесів освіти (загальне) та послідовності вчинковий дій над актуалізованим культурним змістом; 4) нарешті, духовний період стає можливим завдяки впровадженню духовно-креативної технології реалізації людських спроможностей учасників розвивальної взаємодії, коли досягається максимально повний вияв універсумного потенціалу особи через життєствердний пріоритет суб’єктивного над об’єктивним, духовного над матеріальним.
Закінчив Корсунь-Шевченківське педагогічне училище імені Тараса Шевченка (1976), Київський педагогічний інститут імені О. Горького з відзнакою, загальнотехнічний факультет (1980), річну аспірантуру цього інституту (1982); працював учителем і заступником директора Жулянської середньої школи Києво-Святошинського району (1980–1985), старшим і провідним науковим співробітником НДІ психології МО України (1986–1993), завідувачем кафедри експериментальних систем освіти Державної академії керівних кадрів освіти МО України (м. Київ, 1994–99). У 1975 році виконав норми І розряду зі спортивної гімнастики.
З листопада 1999 року працює на посаді директора Інституту експериментальних систем освіти, а із серпня 2003 – також завідувачем кафедри соціальної роботи Тернопільського національного економічного університету. Нагороджений медаллю “Відмінник освіти України” (1997), Почесною грамотою МОН України (2006), нагрудним знаком “Відмінний прикордонник” (ІІ ст.) Державної прикордонної служби України (2006), Підготував 14 кандидатів наук, зокрема, 7 кандидатів педагогічних наук – С.Ю. Мариньчак, Б.Г. Скоморовський, В.В. Мельник, Л.В. Зазуліна, Т.В. Семенюк, В.О. Коміссаров, Я.А. Костін, та 7 кандидатів психологічних наук – О.Є. Гуменюк, Г.О. Горбань, М.Б. Бригадир, Л.З. Ребуха, А.Н. Гірняк, І.С. Ревасевич. З 2004 року член Координаційної ради і Голова осередку громадського об’єднання “Всеукраїнська соціальна Рада” в Тернопільській області, є членом двох спеціалізованих рад із психології, а також членом редакційної колегії журналів “Рідна школа”, “Освіта і управління”, “Психологічний журнал”, “Соціальні технології”.
Коло наукових інтересів – соціологія і психологія суспільства, методологія миследіяльності і культуротворення, теорія і практика наукового проектування соціосистем, сучасних засобів експериментування і навчання (наукові програми, мислесхеми, граф-схеми навчальних курсів, вітакультурні матриці, наукові проекти навчальних модулів, освітні сценарії, інноваційні міні-підручники, освітні програми самореалізації особистості). Автор інноваційного проекту модульно-розвивальної системи національної освіти, що з 1992 року реалізується у двох десятках загальноосвітніх шкіл України як фундаментальний соціально-психологічний експеримент, а також низки оригінальних концепцій – системної диференціації навчання, внутрішніх проблемних ситуацій, навчання як психомистецького дійства, модульно-розвивальної взаємодії, національного підручникотворення, паритетної освітньої діяльності – і трьох психодидактичних тестів – особистісної адаптованості, психологічної грамотності та самовпевненості. Вільно володіє українською та російською мовами, частково – англійською.
У 1994 році заснував наукову школу як дослідницький колектив, котрий реалізує авторську програму інноваційного розвитку національної системи освіти і соціогуманітарної науки засобами міждисциплінарного поєднання психологічних, соціологічних, педагогічних і методологічних знань, а з 2003 – ще й як науково-освітню групу однодумців, котрі займаються професійним методологуванням. З 1998 року – у різних куточках країни проводяться Щорічні зібрання авторської наукової школи, результати роботи яких висвітлюються у пресі. На сьогодні зміст діяльності наукової школи головно стосується розробки освітології як нового синтетичного напряму міждисциплінарних досліджень, що інтегрує авторські теорію освітньої діяльності, вітакультурну методологію, інноваційну оргтехнологію модульно-розвивального навчання і масовий соціально-психологічний експеримент. З 2000 візитівкою авторської наукової школи А.В. Фурмана є фаховий теоретико-методологічний часопис “Психологія і суспільство”. З 2005 журнал виходить із додатком “Вітакультурний млин”, що висвітлює зміст і форми роботи постійно діючого методологічного семінару при науковій школі.
Проф. Фурман А.В. є автором понад 260 наукових праць, у т.ч. 10 монографій та 12 навчальних посібників, 37 брошур, більше ста наукових статей, 12 перекладів, двох поетичних збірок. |
|
|
|
|
|
